Безумовно, якби я тоді могла знати, про те як все це завершиться я б нізащо ні.  Але, про все по черзі. Коли в трубці пролунав знайомий голос подруги, яка повідомила про своє швидке прибуття до отчого краю і попросила зупинитися у мене на кілька днів, я без вагань дала «добро». Звичайно ж, дуже рада – прийняти, побачити, поговорити. Тим більше що з часу нашої останньої зустрічі минуло десь років п’ять!

У кожної людини, думаю, знайдеться не так багато людей – вірних і надійних – справжніх друзів. На яких, як на трьох китах, тримається наше життя. Одним з таких «китів» і була подруга, яка зателефонувала мені – в статусі не тільки кращої, а й, що не менш важливо, древньої, з якою пов’язана велика частина мого свідомого життя, з якою ми вже разом майже 25 років, пережили і спробували все, що можна було.

Звичайно, не легко знайти справжню подругу, коханого чоловіка, з яким би змогла провести все своє життя. Ось тому наша лінія життя така довга, ми помиляємося, розчаровуємося, і, проте, знаходимо єдиних і неповторних людей, в яких мали потребу.

Як би не хотіли допомогти нам чоловіки, вони не зможуть цього зробити повною мірою, тому що вони чоловіки! Їм ніколи не зрозуміти наших розмов про накладні нігті, за які ми готові віддати останні гроші; про чудодійну дієту, на яку ми сідаємо, щоб виглядати ще краще; про розкішну сукню, яку бачили на співробітниці.

На те ми і жінки, щоб обговорювати такі дрібниці за чашкою кави в затишній кав’ярні. Тільки ми можемо лаяти бездіяльну французьку дієту, тим часом насолоджуватися апетитним шматочком тортика і склянкою кока-коли. А потім переконувати всіх навколо, що ця їжа безкалорійна, адже тортик йогуртовий, а на напої написано «0 калорій».

Програма – насичена, мені ж дісталася скромна роль господині, яка приймає гостю і створює домашній затишок! Що я справно і робила, проте з початку натикаючись на прикрі колючки в спілкуванні – її дрібні зауваження – якісь ненав’язливі натяки-підказки. І все це мені на краще. Так, в ній завжди була ця життєва вправність, практична хватка, яку я цінувала і з якою навряд чи могла змагатися, належачи до табору відчайдушних романтиків. Але такої самовпевненої наполегливості я, чесно кажучи, не очікувала! І моя природна перша реакція – легка розгубленість, здивування і інші суперечливі почуття, не без зусиль волі доводилося стримуватиме, щоб не зірватися.

Далі більше. Почала розкручувати ланцюг її дрібнопобутових зауважень-порад – з приводу і без! Таких я нарахувала за п’ять днів її перебування більше дюжини! «Тут потрібен годинник, а там – дзеркало!», І поради, поради, поради – як вичавлювати лимон, як правильно користуватися парфумами.  Загалом, вона мене вчила спокійно, методично і послідовно. Вказувала свою перевагу в цій господарській сфері. Я ж намагалася зберігати хорошу «міну» при поганій грі, утримуючись не тільки від різких випадів її причіпок, але і продовжуючи грати роль гостинної домогосподарки.

Пройшовши успішно цю стадію –  досягла своєї кульмінації на іншій платформі – попросту кажучи, щодо моїх найближчих друзів тут, а головне – близьких мені людиней. Всі були такі, що не виховані, не пробивні, не гідні на спілкування з нею, ні займати хоч якесь місце в моєму житті  До кінця її короткого перебування я вже зовсім засумувала, впавши в депресивний стан.

Тепло попрощавшись з нею на вокзалі, із сумом дивлячись на потяг, я раптом з гіркотою усвідомила, що втратила прекрасну подругу своєї юності, з якої так багато пов’язано, так багато пережито. І так тривіально і банально, через якісь дурні дрібниці.

Джерело