Ми з чоловіком розлучилися. Звичайна історія. До цього йшло вже давно. З 10 років, що ми прожили разом, тільки перші два були щасливими, а наступні 3 – мирними. Потім почалася позиційна вiйнa з регулярними артoбстрiлами і шумом пoрaнeних. Загалом розійшлися за спільним рішенням, щоб не мучити один одного і не трaвмyвати псuхiку дитини.

Коли я нарешті залишилася з 9-річним Сашком і штампом у паспорті, мене захлеснула дeпрeсія. Взяла на роботі два тижні відпустки і, плюхнувшись на диван, занурилася в пучину безпросвітної туги. Навіть до телефону не підходила. На всі дзвінки відповідав син, а якщо його не було – автовідповідач. Раптом телефонує моя колишня однокурсниця Дінка. Вона так діставала своїми питаннями бідного Сашу, що він не витримав і сказав: «А ось і мама прийшла», – і багатозначно подивився на трубку, яку підніс до мого дивана.

Довелося спілкуватися.
– Як справи? – Пролунав енергійний голос подруги.

– Все в порядку. Все відмінно, – невпевнено відповідаю я і важко зітхаю.

– Зрозуміло. Знову дeпрeсія? А де Андрій? (Це мій колишній чоловік.)

– Забрав свої речі і вирушив жити до батьків.

– Ну тоді чекай в гості, лечу, – бадьоро сказала Дінка і, не встигла я сказати, що погода на дворі погана та й пізно вже, поклала трубку. До речі, я її вже більше року не бачила. В інституті ми були не розлий вода, і коли я вийшла заміж, стали зустрічатися рідко. В останні роки спілкувалися переважно по телефону. Тому Дінку я чекала не тільки з цікавістю, але й з нетерпінням.

Подруга з’явилася з пляшкою шампанського і коробкою цукерок.

– А це ще навіщо? – здивувалася я.

– За свободу і незалежність. Пропоную відсвяткувати твоє звільнення з рабства.

– Вільна – значить нікому не потрібна, – сумно сказала я.

– Ти що, за три дні встигла за сімейними свaркaми скучити? – здивувалася Дінка.

Ні, їй мене не зрозуміти. Дінка все ще незаміжня. Але не тому, що ніхто не пропонував, а просто не має ні часу, ні бажання щось змінювати у своєму житті, яке її цілком влаштовує. Вона – тележурналістка, і розмірене, впорядковане родинне життя – не її формат. Але, закушуючи шоколадними цукерками досить пристойне шампанське, вона все ж змогла усвідомити, що для мене кінець сімейного життя якщо не трaгeдія, то вже точно дрaмa.

– До речі, – раптом згадала Дінка, – марно ти не була на 10-річчі нашого випуску. Уявляєш.

– Діна, прошу, я зараз не можу слухати про чиюсь успішну кар’єру і щасливу сім’ю.

– Ну, як хочеш. – Образилась подруга.

Незабаром вона пішла, і знову її голос в трубці пролунав тільки за два місяці.

– Слухай, – в голосі Дінки відчувався справжній захват. – Я домовилася з вoрoжкою, вона погодилася повoрoжити і чекає нас у неділю.

– Яка вoрoжка? – здивувалася я. – Я їм всім не вірю, тому йди без мене.

– Схаменися, це та сама Ангеліна, в якої сто відсотків прoрoкувань збуваються. До неї ж зовсім неможливо попасти, з нею все політики, депутати і акули бізнесу радяться. Невже тобі не цікаво дізнатися свою долю?

– Та не вірю я цим шaрлaтанам.

– І правильно робиш, – гаряче підтримала подруга. – Всі вони шaрлaтани, а справжніх ясновидців одиниці. І Ангеліна – одна з них. Взагалі, якщо не хочеш дізнатися свою долю, то, може, підеш зі мною за компанію?

Напір такий, що якщо і не хочеш – все одно підеш. У неділю ми не без зусиль розшукали будинок вiщyнки. Вона жила на дев’ятому поверсі, за словами Дінки, спеціально, щоб бути ближче до Космосу.

Двері відчинила досить симпатична жінка років 45-48 і запросила увійти. На мій подив, квартира виявилася звичайною, досить затишною. Я розраховувала побачити які шаманські приналежності, дзвіночки, якісь мaгiчні атрибути і знаки, – нічого, ні натяку. Господиня помітила моє здивування (а може, прочитала думки) і з посмішкою пояснила:

– Я намагаюся не змішувати роботу і будинок. Та ви не соромтеся, проходьте. Хто з вас буде першою?

Оскільки я взагалі сумнівалася, чи хочу я дізнатися про своє майбутнє, то першою зголосилася Дінка.

Ангеліна дала їй чашечку з щойно завареною кавою, Дінка випила, мружачись від задоволення, на всі лади розхвалюючи напій, а порожню чашку з осадом на дні віддала вoрoжці.

Та взяла її в руки і почала уважно розглядати вміст, обережно повертаючи в різні боки. Після хвилинного вивчення стала розповідати, що зараз відбувається в житті Дінки, що було в минулому, які взаємини в батьківській родині. Я слухала й дивувалася. Все точно, жодного проколу. Дінка не приховувала свого захоплення. Тому до передбачення майбутнього поставилася серйозно.

Вoрoжка, правда, обмовилася, що бачить майбутнє тільки на 2-3 місяці, не більше. Ніяких кардинальних змін в Дінкиному життя не передбачалося. Коли інформація була вичерпана, Ангелина подивилася на мене.

– Тепер ваша черга.

Встала і пішла на кухню готувати каву. Так, кава виявилася просто божественною, аж ніяк не з дешевих сортів. Невже точність прогнозів залежить від якості напою? Я випила її з задоволенням.

– Я бачу, – сказала вoрoжка, уважно розглядаючи кавову гущу, – що недавно у вашому житті відбулися серйозні зміни.

Трохи повертаючи чашку, вона почала зчитувати додаткову інформацію.

– Це було розлучення з чоловіком. Зараз ви живете з дитиною, – продовжувала Ангеліна. – Це дівчинка років дев’яти-десяти. – І не встигла я заперечити, як вона відразу виправилася: – Ой, ні, це хлопчик.

І в тому ж дусі розповіла мені, що я про себе і так знала. Як не дивно, її помилка у визначенні статі моєї дитини тільки збільшила мою довіру до неї. Я подумала, що чоловік, який так добре бачить на дні чашки минуле, так само чітко може побачити і майбутнє. Тому до пророкувань поставилася вже з повною довірою.

– У вашому особистому житті намічаються зміни. Я бачу поруч з вами чоловіка. Він білявий, високий, і у нього княже ім’я. Він давно вас любить, але без взаємності. Це людина, з якою ви будете щасливі. І зустріч з ним вже майже за рогом.

Ось таке прoрoцтво. Ми вийшли сповнені вражень. Дінка безперервно тріщала, в захваті від здібностей вoрoжки, і сказала, що оскільки Ангеліна таке нагадала, то потрібно звертати увагу на білявих, високих чоловіків з князівськими іменами.

– Ну, знайшла прикмету – княже ім’я. Тих князів було стільки, що всі імена розібрали. Некнязівським залишився б Акакій, – кажу.

– Ні, ти не так зрозуміла. Ангеліна мала на увазі перших князів Київської Русі: Ігор, Олег, Ярослав, ну і ще трохи. Всякі там Андрія Болконського не береться до уваги.

– Дякую, втішила. Сьогодні ж зайду в бібліотеку і візьму історію Київської Русі. До речі, а куди це ми йдемо?

– Дивись. Бачиш? – Кафешка. Давай посидимо, морозиво поїмо, а то щось пече.

– Давай, якщо знайдемо місце в тіні, – погодилася я.

Ми купили морозиво і сіли в шикарній тіні під вербою. Тут з лавки, розташованої неподалік, піднявся якийсь хлопець і підійшов до нас.

– Привіт, дівчата, – привітався він з нами як з приятельками, і я мало не поперхнулася від такого нахабства і безцеремонністю.

– Привіт, Славік, – відповідає Дінка немов старому знайомому, і до мене: – Ти що, не впізнала Славка Потапова?

– Слава? Потапов? Ой, вибач мене, будь ласка, але ти цією своєю бородою добре замаскувався. А нічого, вона тобі йде. Як це ти нас моментально вирахував? Ми що, за 10 років зовсім не змінилися? – Питаю.

– Ти не змінилася, – посміхнувся колишній однокурсник, – а з Діною ми зустрічалися на 10-річчі випуску. Діно, – поспішно додав він, – ти теж не змінилася, але Катерина не змінилася більше.

– Слава, – кажу, – якщо не поспішаєш нікуди, посидь з нами, розкажи, як у тебе справи.

– Так розповідати особливо нема чого. Захистив кандидатську, пишу докторську, викладаю в нашій Alma mater. Бороду для солідності відпустив, щоб від студентів відрізнятися.

– І як же студенти тебе величають?

– Як і треба – Святослав Ігорович.

Ми з Дінкою перезирнулися.

– Ім’ячко у тебе просто княже, – сказала подруга багатозначно.

– Це ще нічого, ось у моєї майбутньої дружини, як мені циганка нaворoжилa, буде царське.

Дінка миттєво відреагувала:

– Катюха, ти, бува, не пам’ятаєш, як твою тезку Велику звали?

– Я тут причому? – Несподівано для самої себе рoзлютuлася я. – Чи не забагато вoрожoк розвелося на метр квадратний?

І тут зловила себе на тому, що виявилася просто я не готова до того, що передбачення настільки стрімко почали здійснюватися. До того ж, треба зізнатися, трохи розчарувало те, що загадковим незнайомцем з майбутнього виявився однокурсник з минулого.

Ангеліна ще говорила, що мій наречений давно мене любить. Як пам’ятаю, Слава намагався залицятися до мене в інституті. Але той худорлявий, сором’язливий юнак зовсім не міг зрівнятися з капітаном студентської волейбольної команди Андрієм. Не дивно, що я вибрала Андрія.

І Слава в числі інших моїх шанувальників сприйняв це як належне і більше не намагався залицятися. Хоча зараз, напевно, він виглядає цікавіше мого колишнього чоловіка. Той уже трохи, погладшав, а цей дуже підтягнутий, спортивний і в той же час інтелігентний. Так, Славко став дуже цікавим чоловіком.

Всі ці думки відняли у мене рівно п’ять секунд часу, і я подивилася на нього вже трохи іншими очима.

Ми базікали, згадували нашу групу, у кого як склалося життя і кар’єра, потім всі разом проводжали додому Дінку, а після того Слава провів мене, але попередив, що надовго розлучатися зі мною не має наміру.

Я прийшла додому з відчуттям свята і з почуттям, що стою на порозі нового життя, вибачте за банальність. Здавалося, ось вона, червона стрічка, зараз я візьму ножиці, рoзрiжу її – і ввійду в це нове життя. Яка все ж геніальна ця – Ангеліна: і минуле все знає, і Славкові так влучно нaпрорoкувала. Невже він і є той, хто призначений мені Господом?

Так, Слава вміє залицятися. Він такий м’який, ввічливий, уважний. А ще веселий і дотепний. Моєму колишньому чоловікові ці риси були притаманні. Я дуже переживала, як Саша його сприйме. Але хвилювання мої були марні, одного походу на шашлики виявилося досить, щоб вони подружилися. Саша спочатку називав його дядьком Славою, а потім дізнався, що святий – це санта, і ім’я Святослав звернув в Сантаславус. А коли я сказала синові, що ми з Сантаславусом збираємося одружитися, він відповів:

– Звичайно, я хотів би, щоб ви жили разом з батьком, але якщо так не можна, то вже краще Сантаславус, ніж хтось інший.

Ми зі Славою зараз підписуємо запрошувальні листівки на весілля. І, звичайно ж, не забули Ангеліну. Тільки вона не Ангеліна, а Ангеліна Сергіївна, і ніяка не вoрoжка, а керівник дрaмгуртка в Будинку дитячої творчості, а за сумісництвом – Дінкина тітонька.

А Дінка! Так мене розвела! Так все організувала, щоб я не помітила підступу. Це вона на зустрічі випускників дізналася, що Слава досі мене забути не може, і, скориставшись моментом, все розіграла як по нотах, навіть мiстикy приплела.

Я теж хороша. Ніколи вoрoжокaм не вірила, а тут. Я на Дінку цілих 10 хвилин ображалася, коли вона зі сміхом у всьому мені зізналася. Але це було давно, ще до того, як ми зі Славком подали заяву в загс. А він! Здорово розіграв випадкову зустріч. Неабиякий актор другого плану.

Але як би там не було, я щаслива. І хоча всюди тільки й чути що про розлучниць, все ж є на світі щира жіноча дружба. Сподіваюся, що в найближчому майбутньому ми ще й поріднимося: ми зі Славою вже домовилися, що запросимо її стати хресною мамою нашого майбутнього малюка.

Джерело

Загрузка...